Электронная книга: Тарас Шевченко «Кобзар»

Кобзар

«Кобзар» – збірка творів Тараса Шевченка, генія українського народу. Надзвичайно простою милозвучною мовою автор передає красу й велич нашого народу, із його звичаями й традиціями, радощами й трагедіями; змальовує героїчну боротьбу за краще щасливіше майбутнє, вчить любити Україну з її неймовірно красивою природою та незрівнянною солов’їною мовою, закликає боротися до останнього подиху.

Издательство: "Public Domain" (1840)

Категории:

ISBN: 978-5-457-24804-5

Характеристики

Форматы:
Возраст: 12

электронная книга (fb2, fb3, epub, mobi, pdf, html, pdb, lit, doc, rtf, txt)

Скачать бесплатно

Ознакомительный отрывок книги:

МАР'ЯНА-ЧЕРНИЦЯ

Оксані К…ко
На пам'ять того, що давно минуло

I

Вітер в гаї нагинає
Лозу і тополю,
Лама дуба, котить полем
Перекотиполе.
Так і доля: того лама,
Того нагинає;
Мене котить, а де спинить,
І сама не знає —
У якому краю мене заховають,
Де я прихилюся, навіки засну.
Коли нема щастя, нема талану,
Нема кого й кинуть, ніхто не згадає,
Не скаже хоть на сміх: «Нехай спочиває;
Тілько його й долі, що рано заснув».
Чи правда, Оксано? чужа чорнобрива!
І ти не згадаєш того сироту,
Що в сірій свитині, бувало, щасливий,
Як побачить диво – твою красоту.
Кого ти без мови, без слова навчила
Очима, душею, серцем розмовлять.
З ким ти усміхалась, плакала, журилась,
Кому ти любила Петруся співать.
І ти не згадаєш. Оксано! Оксано!
А я й досі плачу, і досі журюсь,
Виливаю сльози на мою Мар'яну,
На тебе дивлюся, за тебе молюсь.
Згадай же, Оксано, чужа чорнобрива,
І сестру Мар'яну рястом уквітчай,
Часом на Петруся усміхнись, щаслива,
І, хоч так як жарти, колишнє згадай.

Санкт-Петербург, ноября 22, 1841 року

У неділю на вигоні
Дівчата гуляли,
Жартували з парубками,
Деякі співали —
Про досвітки-вечірниці
Та як била мати,
Щоб з козаком не стояла.
Звичайне, дівчата…
То про своє все й співають,
Яка про що знає…
Аж ось з хлопцем старий кобзар
В село шкандибає.
В руках чоботи, на плечах
Латана торбина
У старого; а дитина!
Сердешна дитина!
Обідране; ледви-ледви
Несе ноженята…
(Достеменний син Катрусі).

Дивляться дівчата…
«Кобзар іде! Кобзар іде!»
Та всі, якомога,
Хлопців кинули, побігли
Зустрічать сліпого!
«Діду, серце, голубчику,
Заграй яку-небудь.
Я шага дам». – «Я – черешень».
«Всього, чого треба,
Всього дамо… одпочинеш,
А ми потанцюєм…
Заграй же нам яку-небудь».
«Чую, любі, чую…
Спасибі вам, мої квіти,
За слово ласкаве.
Заграв би вам, та, бачите,
Справи нема… справи.
Учора був на базарі,
Кобза зопсувалась…
Розбилася…» – «А струни є?»
«Тілько три осталось».
«Та хоч на трьох яку-небудь».
«На трьох… Ох, дівчата!
І на одній колись-то грав,
Та ба, вже не грати…
Постривайте, мої любі,
Трошки одпочину.
Сядьмо, хлопче». Посідали.
Розв'язав торбину,
Вийняв кобзу, разів зо два
Ударив по рваних.
«Що б вам заграть? постривайте.
Черницю Мар'яну
Чи чували?» —
«Ні, не чули».
«Слухайте ж, дівчата,
Та кайтеся… Давно колись
Була собі мати,
Був і батько, та не стало;
Осталась вдовою,
Та й не молодою,
І з волами,
І з возами,
Й малою дочкою.
Росла дочка Мар'яна,
А виросла, як панна,
Кароока І висока,
Хоч за пана гетьмана.
Стала мати гадати
Та за пана єднати.
А Мар'яна

Не до пана
Виходила гуляти,
Не до пана старого,
Усатого, товстого,
А з Петрусем
В гаю, в лузі
Що вечора святого —
Розмовляла,
Жартувала,
Обнімала, мліла…
А іноді усміхалась,
Плакала, німіла…
«Чого ж плачеш, моє серце?»
Петро запитає;
Вона гляне, усміхнеться:
«І сама не знаю…»
«Може, думаєш, покину?
Ні, моя рибчино,
Буду ходить, буду любить,
Поки не загину!..»
«Хіба було коли в світі,
Щиро що кохались,
Розійшлися, не взялися
Й живими остались?
Ні, не було, мій голубе.
Ти чув, що співають…
То кобзарі вигадують,
Бо, сліпі, не знають,
Бо не бачать, що є брови
Чорні, карі очі,
І високий стан козачий,
І гнучкий дівочий.
Що є коси, довгі коси,
Козацька чуприна…
Що на мову на Петрову
В глухій домовині
Усміхнуся; скажу йому:
«Орле сизокрилий,
Люблю тебе й на сім світі,
Як на тім любила».
Отак, серце, обнімемось,
Отак поцілую,
Нехай вкупі закопають…
Умру… не почую.
Не почую…» Обнялися,
Обнялись, зомліли…
Отак вони любилися!
На той світ хотіли
Обнявшися переступить;
Та не по їх стало!
Щовечора сходилися,

І мати не знала,
Де Мар'яна до півночі
І з ким розмовляє?
«Воно мале ще, дитина,
Нічого не знає».
Угадала стара мати,
Та не все вгадала,
Знать, забула, що колись-то
Сама дівувала.
Угадала мати: Мар'яна-дитина
Не знає, як треба на сім світі жить.
Думала – ні люди, ані домовина
З Петром не розрізнять… уміла любить.
Думала, що тілько кобзарі співають,
Бо, сліпі, не бачать карих оченят;
Що тілько лякають молодих дівчат…
Лякають, дівчата, правдою лякають!
І я вас лякаю, бо те лихо знаю,
Бодай його в світі нікому не знать —
Того, що я знаю… Минуло, дівчата!
Серце не заснуло, я вас не забув.
Люблю вас і досі, як діточок мати,
Буду вам співати, поки не засну.
Тойді ж, мої любі, як мене не стане,
Згадайте про мене, про мою Мар'яну;
Я вам з того світа, любі, усміхнусь,
Усміхнуся…» – та й заплакав.
Дивились дівчата,
Не питали, чого плаче?
Та й нащо питати?
Минулося. Помагало
Ласкаве дівоче Щире слово…
«Вибачайте…Утер сліпі очі.
Вибачайте, мої любі,
Нехотя журюся.
Так от, бачите, Мар'яна
З убогим Петрусем
Щовечора розмовляла,
І мати не знала,
Дивувалась, що се таке
Мар'яну спіткало?
Чи не пристріт? Сяде шити —
Не те вишиває;
Замість Гриця, задумавшись,
Петруся співає.
Часом сонна розмовляє,
Подушку цілує…
Мати спершу сміялася,
Думала – жартує,
Потім бачить, що не жарти,
Та й каже: «Мар'яно!

Треба буде старостів ждать,
Та, може, й од пана!
Ти вже виросла нівроку,
Уже й дівувала;
Я вже думаю, що, бачиш…
Насилу сказала,
Що вже й заміж, коли теє…»
«А за кого, мамо!?»
«Хто вподоба, тому й оддам».
Співає Мар'яна:
«Оддай мене, моя мамо,
Та не за старого,
Оддай мене, моє серце,
Та за молодого.
Нехай старий бурлакує,
Гроші заробляє,
А молодий мене любить,
Долі не шукає.
Не шукає, не блукає
Чужими степами.
Свої воли, свої вози,
А між парубками,
Як маківка меж квітками,
Цвіте, розцвітає.
Має поле, має волю,
Та долі не має.
Його щастя, його доля —
Мої чорні брови,
Довгі вії, карі очі,
Ласкавеє слово.
Оддай мене, моя мамо,
Та не за старого,
Оддай мене, моє серце,
Та за молодого».
«Дочко моя, Мар'яно,
Оддам тебе за пана,
За старшого, багатого,
За сотника Івана».
«Умру, серце мамо,
За сотником Іваном».
«Не вмреш, будеш панувати,
Будеш діток годувати».
«Піду в найми, піду в люди,
А за сотником не буду».
«Будеш, дочко Мар'яно,
За сотником Іваном».
Заплакала, заридала
Сердешна Мар'яна.
«За старого… багатого…
За сотника Івана…» —
Сама собі розмовляла,

А потім сказала:
«Я ще, мамо, не виросла,
Ще не дівувала.
Бо ти мене не пускала
Вранці до криниці,
Ні жита жать, ні льону брать,
Ні на вечірниці,
Де дівчата з парубками
Жартують, співають
Та про мене, чорнобриву,
Нишком розмовляють:
«Багатого дочка батька,
Шляхетського роду».
Тяжко мені. Тяжко, мамо!
Нащо дала вроду
Нащо брови змальовала?
Дала карі очі?
Ти все дала, тілько долі,
Долі дать не хочеш!
Нащо ж мене годувала?
Нащо доглядала?
Поки лиха я не знала,
Чом не заховала?»
Не слухала стара мати,
Лягла спочивати.
А Мар'яна за сльозами
Ледве вийшла з хати.

II

«Ой, гоп не пила,
На весіллі була,
До господи не втрапила,
До сусіда зайшла,
А в сусіда
До обіда
В льоху спати лягла.
Із льоху та в льох,
Завертали в горох,
І в коморі, і надворі
З нежонатим удвох
Пустували,
Жартували,
Зопсували горох.
Ой гоп не сама —
Напоїла кума
І привела до господи.
Не побачив Хома.
Хомо, в хаті
Ляжем спати.
Хоми дома нема.
Тряси ж тебе трясця, Хомо!
Я не ляжу спати дома,
А до кума
До Наума
Піду в клуню на солому.
Ануте, напилась!
Наша, наша придалась!
Червоніє хвартушина:
Роду чесного дитина».
Отак ордою йшли придани,
Співали п'яні; а Мар'яна
Крізь тин дивилася на те.
Не додивилася, упала
І тяжко, тяжко заридала.
Таке-то лихо, і за те,
Що щиро любить. Тяжко, діти,
Вік одинокому прожить,
А ще гірше, мої квіти,
Нерівню в світі полюбить.
Дивіться на мене: я виплакав очі.
Мені їх не шкода, мені їх не жаль.
Ні на що дивиться: ті очі дівочі…
Що колись… колись-то… Думи та печаль,
А більше нічого не мав я й не маю,
А з грішми такими тяжко в світі жить.
Під тином ночую, з вітром розмовляю,
Соромляться люди у хату пустить
І привітать словом старого каліку.
Укороти, боже, молодого віку
Тому, хто не має талану любить.

Легше, мої любі, покриться землею,
Ніж бачить, як другий, багатий, старий,
Цілує за гроші, вінчається з нею…
О боже! мій боже! волею своєю
Розбий моє тіло і душу розбий».
Заридав кобзар, заплакав
Сліпими очима.
Дивувалися дівчата:
Вже смерть за плечима,
А він, сліпий, сивоусий,
Про колишнє плаче.
Не дивуйтеся, дівчата,
На старі козачі
Щирі сльози. То не роса
Вранці при дорозі
На спориші і не ваші
Дуже дрібні сльози.
Наплакався. Струни рвані
Три перебирає.
«Аж до вечора Мар'яна
У темному гаю
Проплакала; прийшов Петрусь,
Вона розказала
Все, що чула од матері
І що сама знала,І не втерпіла, сказала,
Як п'яні придани
Йшли по улиці, співали.
«Мар'яно, Мар'яно!
Чом ти не убога! чом я не багатий!
Чом у мене коней вороних нема?
Не питала б мати, де ходиш гуляти,
З ким коли стояла. Питала б сама,
Сама свого серця; дала б йому волю
Любить, кого знає. Я б тебе сховав
Далеко! далеко! щоб ніхто не знав,
Щоб ніхто не бачив, де витає доля,
Моя доля, моє щастя,
Ти, моя Мар'яно.
Чом не ти в сірій свитині,
Чом я не в жупані?»
А Мар'яна, як дитина
Без матері, плаче.
Петро стоїть коло неї,
Нічого не бачить —
Тілько сльози Мар'янині;
А сльози дівочі
І серед дня лихо роблять.
А що ж серед ночі?
«Не плач, серце, єсть у мене
І сила, і воля,
Люби мене, моє серце,

Найду свою долю.
За високими горами,
За широкими степами,
На чужому полі,
По волі-неволі
Найду свою долю!
Не в свитині, а сотником
До тебе вернуся,
Не в бур'яні – серед церкви
Обнімеш Петруся,
Обнімемось, поцілую —
Дивуйтеся, люди!
А ти стоїш, червонієш…»
«Коли-то те буде?»
«Швидко, швидко, моя рибко,
Молись тілько богу.
Іди в хату, лягай спати.
А я край дороги
Серед степу помолюся
Зорям яснооким,
Щоб без мене доглядали
Тебе, одиноку.
Серед степу одпочину».
«Хіба сю ніч кинеш?
Хіба зараз?..» – «Я жартую.
Тепер Україну
Ні москалі, ні татари —
Ніхто не воює».
«А я чула, що ляхи йдуть».
«То вони жартують.
Розійдемось, моє серце,
Поки не світає.
Чого ж знову заплакала?»
«І сама не знаю».

[1841, С.-Петербург]

Содержание отрывка:

  • НА ВІЧНУ ПАМ'ЯТЬ КОТЛЯРЕВСЬКОМУ
    • КАТЕРИНА
    • ТАРАСОВА НІЧ
    • ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ
      • ПЕРЕБЕНДЯ
        • ТОПОЛЯ
          • ДО ОСНОВ'ЯНЕНКА
            • ІВАН ПІДКОВА
            • Н. МАРКЕВИЧУ
            • НА НЕЗАБУДЬ ШТЕРНБЕРГОВІ
            • ГАЙДАМАКИ
            • ВІТЕР З ГАЄМ РОЗМОВЛЯЄ…
              • МАР'ЯНА-ЧЕРНИЦЯ
              • УТОПЛЕНА
              • ПЕСНЯ КАРАУЛЬНОГО У ТЮРЬМЫ (ИЗ ДРАМЫ «НЕВЕСТА»)
              • СЛЕПАЯ (ПОЭМА)
              • Другие книги схожей тематики:

                АвторКнигаОписаниеГодЦенаТип книги
                Тарас ШевченкоКобзарКобзар — таке ім’я дав народ славетному поету, національному генію українського народу Тарасу Григоровичу Шевченку — (формат: 130x205 мм, 416 стр.) Подробнее...2016
                59бумажная книга
                Тарас ШевченкоКобзарОт издателя:Видання Кобзар. Вибрана поезія здійснено за сприяння Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Упорядкував тексти за рукописами поета, давши до них коментарі та примітки… — (формат: 180х250х46 мм, 448 стр.) Подробнее...2014
                6500бумажная книга
                Тарас ШевченкоКобзарДо збірки Кобзар увійшли поетичні твори Т. Г. Шевченка, дібрані згідно з вимогами найновішої програми з української літератури середньої загальноосвітньої школи, затвердженої Міністерством освіти та… — (формат: 130х200 мм, 432 стр. стр.) Подробнее...2014
                80бумажная книга
                Тарас ШевченкоКобзарТарас Шевченко, вічний Кобзар, що торкається струн душі кожного українця. Його вірші знайомі нам із дитинства, його творчість досі викликає багато дискусій, щирі захоплення і знаходить безліч… — (формат: 170x245 мм, 656 стр.) Подробнее...2017
                155бумажная книга
                Тарас ШевченкоКОБЗАР Тарас Шевченко родился 9 марта 1814 года в селе Кириловке Звенигородского уезда Киевской губернии в имении помещика Энгельгардта в семье крепостного крестьянина. На восьмом году, лишившись отца… — Книга по Требованию, - Подробнее...2011
                2177бумажная книга
                Тарас ШевченкоКобзарОт издателя:На відміну від численних так званих «повних» збірок, пропоноване видання є насправді максимально повним зібранням поетового спадку, яке поєднало всі твори, що потрапляли під цензурування… — (формат: 175x245 мм, 576 стр. стр.) Подробнее...2013
                700бумажная книга
                Тарас ШевченкоКобзарОт издателя:Сборник великого украинского поэта содержит стихи, поэмы, баллады, написанные в 1837-1871 годах.Французский составной переплет ручной работы изготовлен из комбинации натуральных кож (кожа… — (формат: 115х155х60 мм, 960 стр.) Подробнее...2014
                3000бумажная книга
                Тарас ШевченкоКобзарОт издателя:Великий світ національного і вселюдського буття встає з полум'яніючих сторінок «Кобзаря». Картини народного життя, з різноманіттям її людських типів і осіб, її драмами і трагедіями, так… — (формат: 60х90/16 (140х210 мм), 736 стр. стр.) Школьная библиотека украинской и зарубежной литературы Подробнее...2012
                110бумажная книга
                Тарас ШевченкоКобзарОт издателя:«Він був сином мужика – і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури — (формат: 60х84/32 (~100х140мм), 960 стр. стр.) Подробнее...2009
                161бумажная книга
                Тарас ШевченкоКобзарДо збірки, крім основних, увійшли твори, що їх було вилучено у різні часи царською, а згодом радянською цензурою. Наведено також біографічні й бібліографічні відомості та добірку афоризмів поета — (формат: 145x215 мм, 352 стр.) Подробнее...2015
                75бумажная книга
                Тарас ШевченкоКобзарНа украинском языке. Киев, 1954 год. Державне видавництво художньоi лiтератури. Издательский переплет. Сохранность хорошая. Большой мир национального и всечеловеческого бытия встает с пламенеющих… — Державне видавництво художньоi лiтератури, (формат: 60x92/16, 492 стр.) Подробнее...1954
                833бумажная книга

                Тарас Шевченко

                Биография Тараса Шевченко

                Украинский поэт, прозаик и художник Тарас Григорьевич Шевченко родился 9 марта (25 февраля по старому стилю) 1814 года в селе Моринцы Киевской губернии (ныне Черкасская область, Украина) в семье крепостного крестьянина.

                Его детские годы прошли в родном селе и в селе Кириловка. Будущий поэт рано осиротел. В 1828 году Тарас Шевченко попал в услужение в дом помещика Павла Энгельгардта в селе Вильшана, через год служил в его доме в Вильно, а с 1831 года - в Петербурге. Обнаружив способности юноши к рисованию, Энгельгардт решил сделать из него домашнего живописца и послал его в 1832 году в обучение к художнику Василию Ширяеву. В составе артели Ширяева Шевченко принимал участие в росписи Петербургского Большого театра как подмастерье-рисовальщик.

                В 1838 году влиятельные покровители Шевченко, среди которых - художник Карл Брюллов, поэты Василий Жуковский и Евгений Гребенка, выкупили его из крепостничества.

                Получив свободу, Шевченко стал студентом Петербургской Академии художеств. Благодаря высокому уровню подготовки его зачислили сразу в четвертый класс.

                Вскоре он стал одним из любимых учеников Карла Брюллова.

                В 1840 году в Санкт-Петербурге был опубликован первый украинский сборник стихов Шевченко - "Кобзарь". Ранние произведения Шевченко написаны в жанре баллады, поэмы, "думки". Значительные произведения этого периода - поэмы "Катерина" (1838), "Гайдамаки" (1841). На русском языке им были написаны поэмы "Слепая" (1842), "Бесталанный" (1844), драма "Назар Стодоля" (1843).

                В 1843 году Шевченко вернулся на Украину, в течение года путешествовал, занимался живописью. Итогом наблюдений стал альбом "Живописная Украина". В 1843-1845 годах им были написаны цикл поэзий "Три года" (центральным произведением которого является "Сон"), поэма "Кавказ", послание "И мертвым и живым…", стихи "Чигирине, Чигирине", "Большой погреб", "Стоит в селе Субботове" и др.

                В 1844 году Тарас Шевченко окончил Академию художеств, получив звание "неклассного (свободного) художника", и вновь отправился на Украину, решив поселиться в Киеве. Работал художником в Киевской временной комиссии по вопросам рассмотрения старых актов. В феврале 1847 года был утвержден на должность преподавателя рисования Киевского университета.

                В марте 1847 года за участие в деятельности Кирилло-Мефодиевского общества и за антисамодержавные стихи Шевченко был арестован и сослан в Орскую крепость Оренбургского отдельного корпуса с царской резолюцией о запрете писать и рисовать. Во время ссылки, в 1848 году, Шевченко как художник вошел в состав экспедиции, задачей которой было исследование Аральского моря. В 1850 году по доносу одного из офицеров поэт был арестован в Оренбурге, по этапу отправлен в Орскую крепость и заключен в каземат. Вскоре был переведен на полуостров Мангышлак Каспийского моря, в Новопетровское укрепление. В 1851 году Шевченко вновь был включен как художник в состав геологической экспедиции в горах Каратау.

                В годы ссылки Тарасом Шевченко были написаны поэмы "Варнак" (1845) и "Марина" (1848), циклы "В каземате" (1847) и "Цари" (1848), повести "Княгиня" (1853), "Музыкант" (1854-1855), "Несчастный", "Капитанша", "Близнецы" (все - 1855). Здесь же было создано много пейзажей, портретов, жанровых рисунков.

                В 1857 году Шевченко был освобожден из ссылки. По дороге в Петербург вынужден был задержаться в Нижнем Новгороде, так как ему был запрещен въезд в обе столицы. Нижнем Новгороде была написана поэма "Неофиты" (1857), триптих "Доля", "Муза", "Слава".

                Друзья Шевченко добились для него разрешения жить в Петербурге. Здесь он сблизился с кругом авторов "Современника" и близко сошелся с Николаем Чернышевским, Николаем Некрасовым и др.

                В 1859 году он в последний раз отправился на Украину, но был арестован и возвращен в Петербург.

                Последними прозаическими произведениями Тараса Шевченко были повести "Прогулка с удовольствием и не без морали" (1856-1858) и дневниковые записи "Журнал". В 1858 году был написан ряд высоких образцов интимной и пейзажной лирики.

                В последние годы жизни Шевченко активно занимался просветительской деятельностью. Он подготовил к печати "Букварь" для вечерних школ, который был выпущен тиражом в 10 тысяч экземпляров за счет автора, вместе с другими участниками петербургского украинского общества "Громада" готовил к выпуску первый номер журнала "Основа".

                Кроме того, Шевченко работал в областях станковой живописи, графики, монументально-декоративной росписи и скульптуры. В 1859-1860 годах он выполнил офорты из произведений зарубежных и русских художников. За успехи в этом искусстве Академия художеств присвоила Шевченко звание академика гравирования.

                Скончался Тарас Шевченко 10 марта (26 февраля по старому стилю) 1861 года. Был похоронен на Смоленском кладбище в Петербурге, а через два месяца гроб с его телом, в соответствии с завещанием поэта, был перевезен на Украину и похоронен на Чернечьей горе возле Канева.

                Произведения Шевченко переведены почти на все языки мира, многие произведения положены на музыку Николаем Лысенко и другими композиторами.

                Стихотворения "Думы мои, думы мои", "Завещание", начало баллады "Порченая" ("Реве та стогне Днiпр широкий") стали народными песнями.

                Именем Шевченко на Украине названы учебные заведения, театры, площади, улицы. Национальная опера Украины, Киевский национальный университет, центральный бульвар города Киева носят имя Тараса Шевченко. На сегодняшний день насчитывается 1384 памятника Тарасу Шевченко в мире: 1256 в Украине и 128 за рубежом - в 35 государствах.

                Материал подготовлен на основе информации открытых источников

                Украинский поэт Тарас Шевченко

                Украинский поэт Тарас Шевченко

                Источник: Тарас Шевченко

                Look at other dictionaries:

                • кобзарём — [кобзарь] …   Словарь употребления буквы Ё

                • Кобзарі — множинний іменник населений пункт в Україні …   Орфографічний словник української мови

                • кобзарів — прикметник …   Орфографічний словник української мови

                • кобзарів — ре/ва, ре/ве. Прикм. до кобзар; належний кобзареві …   Український тлумачний словник

                • кобзар — заря, ч. Пр. Кобзар; той, хто грає на кобзі і співає …   Словник лемківскої говірки

                • кобзар — я/, ч. Український народний співець, що супроводить свій спів грою на кобзі …   Український тлумачний словник

                • кобзар — [кобза/р] ар а/, ор. аре/м, м. (на) аре/в і/ ар у/, кл. а/р у, мн. ар і/, ар і/ў, д. ар а/м …   Орфоепічний словник української мови

                • кобзар — іменник чоловічого роду, істота Кобзар про Т.Г. Шевченка …   Орфографічний словник української мови

                • Кобзарёвский сельский совет (Зборовский район) — Кобзарёвский сельский совет укр. Кобзарівська сільська рада Страна Украина Статус Сельский совет Входит в Зборовский район …   Википедия

                • Кобзарівка — іменник жіночого роду населений пункт в Україні …   Орфографічний словник української мови

                • кобзарівський — прикметник …   Орфографічний словник української мови


                Share the article and excerpts

                Direct link
                Do a right-click on the link above
                and select “Copy Link”

                Мы используем куки для наилучшего представления нашего сайта. Продолжая использовать данный сайт, вы соглашаетесь с этим.